Підприємства, відновлені робітниками (Worker-recovered enterprises, далі — ПВР) — це господарські одиниці, покинуті або занедбані власниками, що повертаються в експлуатацію їхніми колишніми працівниками на засадах самоуправління. Відносно нечувані в Україні, такі підприємства існують в розвинених капіталістичних країнах принаймні з 1950-х: у відповідь на важкі наслідки Другої світової війни, натхненні соціалістичним досвідом — насамперед, самоврядуванням у колишній Югославії — та регіональними кооперативними традиціями, робітники зверталися до кооперативів, щоби вирішувати незадоволені соціальні потреби.
Найдовшим та найуспішнішим досвід у створенні ПВР мають італійці. Так, першим таким повоєнним підприємством став невеликий завод у Тоскані, що в 1952, на засадах "один робітник — один голос" був перетворений на кооператив після того, як попередні власники зіштовхнулися з проблемами спадщини та, не знайшовши вирішення, дійшли до закриття бізнесу. Після того, подекуди таких бізнесів ставало все більше — проте до їхнього розквіту залишалося кілька десятиліть.
Справжній вибух ПВР відбувся наприкінці 1970-х: як реакція на занепад італійського виробництва та політичну кризу, в кожному з регіонів країни їх ставало все більше. Робітників приваблювали моделі власності працівників, оскільки такий підхід пропонував спосіб захистити робочі місця та вберегти цінні навички, а також сприяв створенню більш демократичних, прозорих та орієнтованих на людей — порівняно з традиційними бізнес-структурами, організацій. Водночас, профспілки, політичні організації та державні інвестори розглядали ПВР як засіб боротьби з безробіттям та соціальним збуренням, а також як засіб захисту промислової спадщини країни від викликів глобалізації.
27 лютого 1985, італійським парламентом було прийнято закон 49/1985, також відомий як закон Маркори (Legge Marcora), ціллю якого стало надання фінансової та юридичної підтримки ПВР по всій Італії. Своє ім'я закон носить на честь Джованні Маркори — християнського демократа та міністра промисловості, який був одним із головних ініціаторів дискусій стосовно державної підтримки ПВР та який особисто подав законопроєкт до розгляду.
Суть закону була такою: якщо ви стали безробітним не з власної вини — наприклад, під час пандемії, або якщо роботодавці виробили неправильний продукт і не змогли його продати, тому змушені були звільняти працівників тощо, якщо ви втратили роботу, у вас є один з двох варіантів: ви можете отримувати допомогу по безробіттю, або ж, якщо ви зможете переконати щонайменше дев'ятьох таких же безробітних, як і ви, ви можете домогтися від уряду виплати вам повної суми грошей, яку вони могли б виплачувати вам у вигляді щотижневих чеків по безробіттю. Проте існує умова: ви маєте використати одноразову допомогу разом із щонайменше дев'ятьма іншими безробітними як стартовий капітал для започаткування власного кооперативного бізнесу, звичайно втративши можливість повернутися до отримання допомоги по безробіттю.
Працівникам, що бажали відновити підприємство, надається позиковий капітал під низькі відсотки та/або пропонується пряма фінансова участь у статутному капіталі нових кооперативів. Фінансові ресурси, зібрані колишніми працівниками, отримували право запрошувати додаткові кошти від державних інвесторів, таких як Cooperazione Finanza Impresa та Foncooper, у співвідношенні працівники:держава — 1:31, започатковуючи, таким робом, спільне підприємство.
Звичайно, не існувало жодного інструменту примусу з боку держави: робітники, якщо вони того бажали, могли відновляти підприємства вийнятково власними силами, а також могли приймати не кооперативну форму, перетворюючи підприємство на ТОВ2 або на публічні акціонерні товариства. Проте близько 80% всіх ПВР все ж є створено саме через фреймворк Маркори. Так, у 2014 році 131 з 257 ПВР були активними підприємствами, і 69% з них працювали у виробничому секторі. На цих підприємствах працювало в середньому 36 працівників, а середня тривалість існування бізнесу становила приблизно 14 років. Станом на 2021 рік, число ПВР складалося з 125 фірм , 82 з яких вже були активними у 2014 році (66 нових підприємств виникли між 2014 та 2020 роками, але лише 43 з них були в 2021 активними фірмами).
Ідейні прихильники кооперації, звичайно, бажають розвитку секторові ПВР оскільки самоврядні підприємства мають явні переваги з демократичної точки зору: далекосяжним наслідком розповсюдження самоврядних підприємств було б перетворення на демократичні системи тих ієрархічних урядів, під владою яких багато працюючих людей проводять більшу частину свого життя — урядів компаній, на яких вони працюють; робітники отримали би самоуправління та контроль свого часу, ресурсів і планів під час отримання доходу. Проте, чи можуть проспостерігати успіх ВПР скептики? За себе говорить мова цифр: наприкінці 2000-х загальний обсяг ресурсів, виділених Мінекономрозвитку як оборотний фонд, склав 84 млн євро, принісши державі фінансову віддачу у розмірі 473 млн євро у 2007-2013 роках, тобто в 5,6 разів перевищуючи інвестований капітал. Не менш важливим бонусом є й регіональний фокус: кооперація за своєю природою нерозривно пов'язана з географічною територією, а тому перезапуск бізнесу — це майже завжди перезапуск важливого внеску в економічне відродження регіону, де працює підприємство. Кооперативна бізнес-модель сприяє реальному економічному плюралізму в ринковій економіці, в якій конкурують між собою різні форми підприємництва, а не тільки різні продукти.
Протягом останніх років CFI в Італії також активно розширює сферу діяльності: організація тепер підтримує створення та/або консолідацію кооперативів у третинному секторі ( електронна торгівля, туризм, послуги, управління культурною спадщиною та пов'язаними з нею видами діяльності); крім того, CFI активно підтримує соціальні кооперативи - сектор, що швидко розвивається, характеризується високим рівнем зайнятості та глибоким регіональним корінням. CFI також заохочує і надає підтримку створенню кооперативів працівниками конфіскованих підприємств, що належали організованій злочинності, які своєю відданістю справі сприяють утвердженню верховенства права та поширенню здорової ринкової економіки.
Поки довіра до нинішнього економічного ладу продовжує слабшати, ми повинні звертати увагу на уроки, які Італія може дати нам про те, як кооперативи можуть стати частиною нової державної моделі. Україна почала зіштовхуватися з проблемою масового закриття бізнесів під час локдауну — й руйнація, принесені війною російської агресії, разом із відтоком капіталу та людей щомиті лише погіршують становище державної економіки та становище робітників, що втрачають роботу без надії вберегти своє місце. Новий, український "Маркора" — саме те, що могло би, в перспективі, врятувати ситуацію в громадах та полегшити життя робітника, даючи йому шанс на гідну працю. Не створити державну мережу підтримки ПВР було би катастрофічним каліченням повоєнної відбудови українського господарства.
1 — Повноваження інвесторів були передані регіональним дочірнім агентствам у 2001 законом 57/2001 після процедури порушення, ініційованої Європейською Комісією на підставі недотримання Директиви про державну допомогу. На думку обвинувачів, передбачені законом пільги для кооперативів були занадто деформуючими, "занадто надмірними і такими, що завдають шкоди ринковій конкуренції". Суперечка призвела до припинення фінансування нових кооперативів у період з 1995 по 2000 рік і була врешті-решт вирішена шляхом виправлення співвідношення внесків до 1:1 — співвідношення, яке регулює максимальний обсяг ресурсів, інвестованих державними установами в кожен проєкт, зрівнюючи їх з ресурсами, внесеними працівниками. Крім того, новий закон змінив максимальний термін дії інвестицій, наданих CFI для ПВР, на такий, що не може перевищувати 10 років.
2 — ТОВ — Товариства з обмеженою відповідальністю
