Ну що з цим поробиш, такі ми вже люди —
як є не цінуєм, а потім не буде.
У нас була команда, звалася Динамо —
її розпродали до бісової мами.
— Тостер, "Пиво, рок-н-рол, футбол"
Футбол — спорт, що захоплює мільйони людей, зміг створити навколо себе справжнісінький міжнародний соціальний рух (Doidge, Kossakowski, і Mintert 2020). Гра 11 людей на полі є сьогодні джерелом приналежності та ідентичності для численних фанатів (Spracklen 2022) — проте все більше й більше, в усіх країнах світу, фанати починають відчувати відчуження від свого улюбленого спорту: комерціалізація вбиває дух приналежності й усе більше людей відчувають, що футбол належить не їм (Dubal 2010; García і Zheng 2017; Numerato 2015). Футбол потрапив у пастку безликої корпоративної культури.
Саме тому настає час рятувати цей спорт. Роки нищення клубів, неналежного управління та скандалів чітко вказують на необхідність змін. Ад’юнкт Лондонської Школи Економіки, доктор Ян Зґлінський, вважає: лише врегулювання справ навколо футболу могло б покращити стан справ у цьому прекрасному спортові.
Як зауважує доктор Зґлінський, врядування футболу є побудоване сьогодні на застарілих ієрархічних основах, що, фактично, залишаються нині незмінними з 1860-х, доби різкого зросту популярності футболу як виду розваги в Вікторіанській Великій Британії. Проблему вирішення неефективності цієї системи можна вирішити трьома шляхами: через співпрацю з існуючими інституціями, через судові справи та через прийняття нового законодавства, що регулюватиме сферу.
Проте, як вірно стверджує доктор Зґлінський, з цих трьох опцій лише третя, створення та прийняття нового законодавства є ефективним шляхом до позитивних змін. Співпраця з існуючими інститутами (як, наприклад, випадок співпраці ЄС з УЄФА) переважно несе з собою лише риторику без без особливого змісту. Угода про співпрацю Європейської Комісії з УЄФА, підписана в 2014 й продовжена до 2025, до прикладу, не завадила заохоченню корупційних схем всередині футбольної організації, не поборола проблему договірних матчів та лише проклала шлях до катастрофи, якою стала Суперліга. Країни, звичайно, могли би вимагати більше, вимагати конкретних реформ та прив'язувати дотримання вимог до фінансування — проте це ставало би лише слабкою заміною обов’язковим правилам, водночас зміцнюючи нормативну владу таких структур як УЄФА.
Що ж до реформ спортивної сфери через прийняття численних судових рішень, проблема виникає ще на моменті опису цього шляху. Прийняття чималої кількості рішень раз-по-раз в національних та/або європейських судах залежатиме від того, чи знаходитимемо ми осіб, що подаватимуть позови; а коли навіть позивач знайдеться, рішення стосуватимуться лише конкретної проблеми. Окрім того, як зауважує доктор Зґлінський, коли судовий позов задовільнено, ми позбуваємося проблеми, створеної тим чи іншим правилом, але не можемо розв’язати ті проблеми, що виникають з нестачі відповідних правил.Таким робом ми маємо частку проблем, що лише чекатимуть свого вирішення, та частку проблем, що неможливо вирішити наявними шляхами, змушуючи нас лише чекати нагоди створити узгоджену нормативну основу.
Єдиним дієвим способом в одну мить вирішити велику кількість проблем з українським футболом стало би прийняття нового закону, що регулював би врядування футболом — так, як це зробили вже в Франції та Іспанії, й так, як це планують зробити в Сполученому Королівстві. Нове українське законодавство змогло б містити норми про прозорість, підзвітність, різноманітність, представництво, конфлікти інтересів; понад те, воно могло б містити норми про права гравців, про форми власності клубів — можливості є безмежні.
Першочергово, щойно на розгляді стане така реформа, ми вважаємо за необхідність створити, як те планують зробити британські колеги, новий незалежний регуляторний орган, метою якого буде реформація культури управління у футбольних клубах та налагодження зв’язку з фанатами та місцевими спільнотами. Головна стратегічна ціль такого Регулятора полягатиме в ліквідації основних потенційних джерел шкоди на ринку, зокрема, у забезпеченні довготривалої стабільності та життєздатності українського футболу.
Для підтримки цієї стратегічної мети він мав би три детальні основні напрямки роботи:
Додатково, регулятор зважатиме на внутрішню конкуренцію та підтримуватиме українські клуби в питаннях міжнародної конкурентоспроможності та залучення інвестицій. Встановивши обов’язки та повноваження органу в законодавстві, він зміг би зосередитися на питаннях стійкості й виживання українських футбольних клубів в умовах жорсткої кризи.
Як соціал-демократи, ми не можемо не наголосити на необхідності демократизації футбольних організацій. Услід за урядом Великої Британії, що в 2000 створив організацію Supporters Direct, ми теж хотіли би створення системи підтримки та промоції фанатських трастів — офіційних, демократичних та неприбуткових організацій вболівальників, що працюють над посиленням впливу фанатів на клуб, за який вони вболівають. Уряд Великої Британії сьогодні допомагає трастам зі створенням, юридичними та початковими витратами — й ми могли би взяти приклад з найкращих у цій сфері. Адже саме фанатські трасти сьогодні пропонують можливість спільної колективної дії та власності, що стає дедалі рідкіснішим явищем в економіці, де дедалі виразнішим стає нав’язування ринкових механізмів у всі сфери життя.
Понад те, ми прагнули би підняти питання власності клубів: коли клуби не приносять фінансового прибутку (Romashko, 2019) та фактично розглядаються як соціальні та культурні інституції, то чи не доцільніше було б структурувати їх як неприбуткові громадські організації спільного володіння, контрольовані їхніми прихильниками? (Morrow і Hamil 2003) Зрештою, навіть скептики визнають, що найприбутковішою лігою Європи опинялася саме ліга тієї країні, де клуби за законом повинні бути створені як колективні організації — німецька Бундесліга. Клуби, які є найбільш успішними відповідають сьогодні в багатьох країнах основним принципам статуту неприбуткової організації та застосовують принцип "один член - один голос", коли мова заходить про прийняття колективних рішень (Ward 2013). Для розвитку вболівальницьких клубів, український уряд міг би, для зменшення фінансових труднощів, пільгувати та надати фінансові преференції таким клубам.
Зарубіжні дослідники також рекомендують законодавчо закріпити розподіл доходів всередині ліг та між ними, щоб зменшити необхідність надмірних витрат для конкуренції на нерівному ігровому полі (Ward, Scanlon, і Hines 2015). Ми цілковито вітаємо таку пропозицію та наголошуємо на її важливості для України, де існує очевидна диспропорція поміж лігами та командами, що змагаються в них. Шанс для нових команд піднятися на гору став би бажаним кроком у подоланні авторитарної спадщини, з якою дослідники пов’язують домінування кількох метропольних клубів на футбольній сцені в країнах перехідної демократії (Lago, Lago-Peñas, і Lago-Peñas 2016).
Значним поступом в демократизації спорту стала би й емуляція французького досвіду. У 2022 Національною асамблеєю було прийнято закон 2022-296: цей закон спрямовано на забезпечення рівного доступу до спорту всім громадянам й працює це в кількох вимірах. З точки зору розвитку, закон спрямовано на забезпечення рівного доступу до спорту для всіх громадян, незважаючи на стать, соціально-економічне походження, етнічну приналежність, релігію, інвалідність тощо.
Закон має на меті
Французи також планують боротися з шахрайством в сфері букмекерства, зокрема, шляхом створення національної платформи для боротьби з махінаціями на спортивних змаганнях, дозволити спортивним клубам створювати кооперативні товариства, встановити місце гравців в органах федерацій та ввести інші нововведення. Поза тим, закон зустрів незадоволення Національного олімпійського комітету Франції через неврахування запропонованих коригувань щодо обмеження повноважень президентів федерацій та відсутність зобов'язання створювати спортивні об'єднання в початкових школах, що дозволило б надалі розвивати спортивну практику серед дітей. Розробка подібного французькому законодавства в Україні вимагала би оцінки пропозицій, відкинутих у французькому випадку.
Іншим успішним прикладом реформування спортивного врядування є іспанський закон 39/2022, котрий, окрім влагодження проблеми демократизації та доступу до спорту, змінює й модель захисту атлетів в країні. Закон значно посилює захист спортсменів, встановлюючи чіткі права та обов'язки, які сприяють добробуту, здоров'ю та кар'єрному розвитку спортсменів. Він містить положення щодо запобігання зловживанням та експлуатації, забезпечення справедливого ставлення та доступу до необхідних ресурсів. Закон надає пріоритет фізичному та психічному здоров'ю спортсменів, пропагуючи заходи підтримки, спрямовані на вирішення унікальних проблем, з якими стикаються спортсмени як під час активної діяльності, так і в перехідні періоди. Такий комплексний підхід не лише покращує спортивне середовище, а й сприяє стабільному розвитку спортсменів, даючи їм змогу повністю розкрити свій потенціал, зберігаючи при цьому свій добробут. Іспанці також наголошують і на встановленні професійних стандартів у різних спортивних дисциплінах, включаючи чітке визначення професійних і непрофесійних спортсменів, забезпечення захисту їхніх прав на справедливу компенсацію, охорону здоров'я та соціальне забезпечення. Безумовно поступовці повинні придивитися до цієї ініціативи: захист прав робітників не може не стосуватися наших атлетів.
Наше спільне прагнення — створити стійку модель врядування футболу, котра сприятиме довгостроковому успіху клубів та зміцненню зв'язку зі своїми громадами. Підтримати цю мрію та створити українцям найкращі умови в Європі — обов’язок усіх, хто бажає українському футболові процвітання.
1 — (анг. apadted physical education) Метод навчання фізичній культурі (спорту) для людей з інвалідністю
