Інститут Мазепи розпочинає публікацію доповненого й виправленого видання книжки "Кооперація. Її природа та мета" українського економіста та соціолога Михайла Тугана-Барановського (1865—1919). Публікація ця відбувається за другим, львівським виданням книжки 1936-го року, відредагованим та доповненим Карлом Коберським (1890—1939?) — громадським діячем, економістом та теоретиком кооперації. Виноски й уточнення авторства останнього збережено в нашому передруку: їх ви знайдете позначеними арабськими цифрами (1, 2, 3), у той час як уточнення нашої редакції позначатимуться цифрами римськими (I, II, III). Доповнення Коберського також виділено в тексті курсивом.
Решта змін є мінімальними й стосуються вийнятково виправлень та оновлень тексту стосовно сучасного правопису. Вперше працю видано Дніпровським Союзом Споживчих Товариств у Києві, в 1919.
‣ Глава I. Загальне визначення кооперації
Глава II. Характер доходу кооператива
Глава III. Класифікація кооперативів
Глава IV. Роберт Оуен і початок споживчої кооперації
Глава V. Рочдельське споживче товариство. Рочдельські принципи
Глава VI. Сучасний стан і вигляди споживчої кооперації
Глава VII. Шульце Деліч і дрібноміщанська кооперація
Глава VIII. Райфайзен і початок селянської кооперації
Глава IX. Райфайзенські засади
Глава X. Селянська кооперація поза сферою кредиту
Глава XI. Соціальна сфера та соціальне значення селянської кооперації
Глава XII. Остаточна мета кооперації
У той час як практика кооперативного руху майже з кожним роком сприяє виникненню все нових форм кооперації та охоплює все нові види діяльності людей, то теорія кооперації не тільки не величається успіхами, але майже ще й не існує. Лише за останні роки й в цій сфері став помітним деякий рух. 1 Одначе й дотепер нема такого визначення кооперативу, яке можна було б назвати загально зрозумілою та загальновизнаною класифікацією кооперативів.
Задля побудови наукової теорії кооперації потрібно, перш за все, точно встановити, що таке кооперативне підприємство (кооператив).
Останніми часами було декілька спроб визначити розуміння кооперативу. Найбільшу популярність має визначення, що його запропонував визначний діяч німецького кооперативного руху, Гайнріх Кауфман I, а саме: "Кооперативи (Genossenschaften) — це товариства, складені з необмеженого числа окремих осіб або спілок, які передають, на підставі добровільної згоди та при рівній відповідальності і правах членів, певні господарські повноваження спільному підприємству, для того, щоби з того мати певні економічні вигоди".
Автор вважає особливо визначною рисою кооперативів передачу господарських функцій окремих осіб. На думку Кауфмана, "кооперативне підприємство, в жодному випадку, не руйнує поодиноких господарств. Ціль кооперативи, — каже він, — допомагати індивідуальному господарству або підприємству, і через це вона суперечить меті комуністичного споживання і виробництва". Кооператив, з точки погляду Кауфмана, залишає непорушним приватне господарство і бере на себе виконання тільки тих чи інших окремих функцій цього господарства, через що те господарство лише росте і, в жодному разі, не губить своєї самостійності.
Проти такого розуміння кооперативу треба внести застереження, бо його можна застосувати лише до деякої частини кооперативів, а не до всіх, і, навіть відносно цієї частини, зі значним обмеженням. Подібне визначення, перш за все, є неприйнятним стосовно трудових кооперативів (кооперативів праці), оскільки виробнича артіль не доповнює приватне господарство, а заступає його. Але й торговельні кооперативи, з діяльності яких власне й виводив своє означення Г. Кауфман, мають тенденцію заступити приватне підприємство та позбавити його самостійності. Молочарські кооперативи провадять, наприклад, справу так, що саме виробництво молока в приватному господарстві підлягає суспільному контролю і стає майже що спільним. Споживчі кооперативи так само можуть дійти до того, що приватне господарство стане суспільним, коли на кооперативних основах організується не лише закуп речей споживання, але й саме їх споживання — кооперативні ресторани, пансіони, санаторії й т. п.
Але й не дивлячись на засадничі застереження, визначення Кауфмана не витримує критики ще й через те, що воно недостатньо відмежовує капіталістичне підприємство від кооперативного. Декотрі чисто капіталістичні підприємства підходять під визначення Кауфмана. Так, він сам визнає, що з його точки погляду, цукроварню, яку збудували великі землевласники за спільні гроші для перероблювання на цукор буряків зі своїх плантацій, коли доходи з неї поділяються відповідно до кількості доставлених буряків, треба вважати за кооперативне підприємство. Але коли некапіталістичні підприємства засадничо не відрізняються від капіталістичних, то стає незрозумілим, для чого ж потрібна сама назва кооператив й кооперація?
Визнаючи деякі капіталістичні підприємства за кооперативи, Кауфман, йдучи за своїм визначенням, мусить не вважати кооперативами деякі реально кооперативні об'єднання. На його думку, як ми чули, кооператив мусить завжди мати необмежене число членів — іншими словами, мусить бути вільним для вступу всіх, хто забажає бути його членом. Чимало кооперативів має такий характер, проте далеко не всі. Виробнича артіль (робітників) — певна річ — є кооперативом, але вона ніколи не має, і, за своїм характером, не може мати форми підприємства з відкритим вступом для всіх охочих. Саме тому Кауфман схиляється до того, щоби виробничі спілки не вважати справжніми кооперативами, хоча вони й мають місце в його класифікації кооперативів. Можна також дивуватися запевненням Кауфмана щодо того, що кооперативи встановлюють однакову відповідальність членів. Таке твердження є зовсім незгідне з правдою: рівна відповідальність була б тоді, якби не було дозволено одному членові брати більше ніж один уділ (бо економічним забезпеченням зобов'язань кооперативи є пайовий капітал). Статути кооперативів, тим часом, зазвичай дають змогу зосереджувати по кілька паїв в одних руках, водночас встановлюючи для того певні межі. Отже, про рівну відповідальність членів кооперативу не може бути мови.
Досить подібно до д. Кауфмана визначає розуміння кооперативу і другий новіший теоретик кооперації Ф. Штавдінґер II. Він уважає, що "кооператив — це об'єднання людей, з вільним вступом, засноване на рівних правах та рівній відповідальності кожної особи, яке має за ціль провадити на спільний кошт господарське підприємство і яке має давати прибуток членам не в пропорції до вкладеного ними капіталу, а тільки відповідно до того, як окремі члени користуються з послуг підприємства". Таке визначення не можна вважати влучним. Перш за все, під це визначення не підходить, як і під формулу Кауфмана, виробнича артіль. Відтак, цукроварню, що належить до спілки великих землевласників для перероблення буряків з їхніх плантацій, треба також вважати за кооператив, з чим не можна погодитися. Та й інші хиби Кауфмана знаходимо теж у формулі Штавдінґера.
А. Ніколаєв III, автор однієї з найкращих російськомовних праць про кооперацію, дає таке визначення кооперативу: "Кооператив — це добровільна спілка осіб, що самі керують своїми справами, заснована для досягнення спільних економічних цілей та збудована на демократичній і трудовій основі". Хиби такого визначення — це нечіткість та невиразність. Що розуміти під демократичною та трудовою основою? Чи користування працею найманих робітників суперечить цій основі? Вочевидь так. А тим часом всі форми кооперативів, окрім трудових кооперативів різного роду, засновуються на користуванні найманою працею.
Визначення А. Ніколаєва — протилежне німецьким визначенням, які виключають виробничу артіль з-поміж кооперативів, є пристосованим виключно до виробничої артілі ідеального типу, бо тільки така виробнича артіль принципово не визнає найманої праці.
Для того щоби як слід розв'язати питання про те, чим є кооператив, треба чітко відмежувати кооперативи від інших господарських організацій. Визначити — значить встановити родову групу понять, до якої належить те явище, що його треба визначити, та його видову відмінність від інших явищ, що належать до тієї групи. Щодо родової групи, до якої кооперативи належать, то такою будуть підприємства взагалі. Кооперативи, перш за все, є підприємствами, а під підприємством треба розуміти господарську організацію, яка ставить своєю метою приватно-господарські цілі й досягає їх через обмін. Підприємства завжди намагаються добути ті або інші економічні вигоди для їхніх власників, і цим вони засадничо відрізняються від усіх економічних організацій, що обслуговують інтереси осіб, які знаходяться поза такою організацією. Через це, наприклад, добродійну установу не можна вважати підприємством.
Так само не можна вважати за підприємства й усі економічні організації, що засновано з примусу. Земство, громадська самоуправа, хоч і виконують певні господарські функції, з цієї причини не є підприємствами. Підприємство — завжди вільне, участь в ньому ні для кого не є обов'язкова, а ґрунтується воно на добровільній згоді зацікавлених осіб 2.
Отже, родовою групою, до якої належить кооператив, є підприємство. Чим же відрізняється кооперативне підприємство від інших підприємств?
Широку групу підприємств можна поділити на дві підгрупи: капіталістичні й некапіталістичні підприємства. Заведено вважати, що капіталістичні підприємства характеризуються тим, що праця в них провадиться найманими силами. Одначе безпідставність такого погляду цілком ясна з того, що тоді годі розмежувати кооперативні підприємства від капіталістичних. Адже ж величезну більшість кооперативних підприємств (всі опріч трудових) засновано на використанні найманої праці. Через те треба шукати іншої ознаки суті капіталістичних підприємств.
На мою думку, видатною ознакою капіталістичного підприємства є те, що зиск його завжди має характер доходу, не заснованого на праці особи, що отримує цей зиск. Власне цей нетрудовий характер і робить зиск капіталістичного підприємства прибутком; цього прибутку капіталіст намагається отримати як найбільше. Ціль може бути досягнена як за допомогою користування найманою працею, так і без неї, хоч якби це не здавалося парадоксальним.
Візьмемо, наприклад, підприємство лихваря, який має прибуток зі свого капіталу, віддаючи його на процент. Лихвар має підприємство і його загально визнають капіталістом. Навіть наука дуже часто згадує про лихварський капітал. Але лихвар може досягати своєї мети без допомоги найманих робітників, бо операції віддачі капіталу на процент не вимагають особливих трудових зусиль. Це є доказом того, що є можливі такі капіталістичні підприємства, де не користуються працею найманих робітників. Розуміється, й зиск лихваря ґрунтується на експлуатації праці, однак не праці робітників, які працюють в його підприємстві (таких може й не бути), а робітників, які працюють в інших підприємствах, що користуються капіталом лихваря. Хай там як, підприємство лихваря є підприємство капіталістичне, хоча воно й не має найманих робітників. Чому ж підприємство лихваря є капіталістичне? Бо лихвар добуває зі свого підприємства прибуток, не утворений його особистою працею.
Таким чином ми найшли певну ознаку капіталістичних підприємств. Значить, некапіталістичні підприємства можуть бути й собі поділені на дві категорії: одиничні й гуртові підприємства, або кооперативи. Підприємство ремісника чи селянина, що працює без допомоги найманих робітників, є одиничне некапіталістичне підприємство. Навпаки, підприємство виробничої артілі або споживчого товариства — гуртове, себто кооперативне некапіталістичне підприємство. Виробнича артіль або споживче товариство не є капіталістичні підприємства через те, що вони не мають капіталістичного прибутку.
Таким чином, ми приходимо до такого визначення кооперативного підприємства (кооперативу): Кооператив — це таке господарське підприємство декількох осіб, котрі з доброї волі об'єдналися, яке має своєю метою не добування найбільшого прибутку на витрачений капітал, а, навпаки, збільшення, через спільне господарювання, трудового доходу своїх членів або зменшення їхніх видатків.3
3 того, що було сказано, ясно, що кооперативні підприємства цілком відрізняються як від капіталістичних, так і від публічних господарських організацій, що мають примусовий характер. Держава та самоврядні установи провадять, наприклад, у великих розмірах господарство, яке зовсім не ставить своєю метою добування найбільшого прибутку, і в цьому воно не відрізняється від кооперативних підприємств. Але господарство держави чи міста має примусовий характер — засоби для цього господарства добувають примусом, податками, тоді як кооперативні підприємства завжди утворюються по добровільній згоді зацікавлених осіб, без всякого зовнішнього примусу. Отже, кооперативне підприємство має три характерні ознаки:
1) некапіталістичну мету,
2) добровільність устрою і
3) гуртування, себто спільне господарювання.
3 точки погляду такого визначення кооперативу, жодне підприємство капіталістичних підприємців, в які б форми воно не оформлювалося, не буде кооперативом, і ось з якої причини. Капіталіст завжди дбає про найбільший прибуток на витрачений капітал. В прикладі цукрового заводу, заснованого спілкою землевласників: навіть коли зиск цього заводу поділяється пропорційно до кількості наданого членами буряка, а не пропорційно до уділів, метою цього підприємства все ж є отримати найбільший прибуток на витрачений капітал, бо жодної іншої мети, опріч добування найбільшого прибутку, капіталістичне підприємство мати не може. Навпаки, коли цілком так само зорганізований цукровий завод належить не великим землевласникам, а дрібним — селянам, то він є кооперативним підприємством, бо, в такому разі, завод має своєю метою не капіталістичний прибуток (бо селянин не є капіталіст — його дохід не є капіталістичним зиском), а збереження в руках селян якнайбільшої частки їх трудового доходу, що, в більшій чи меншій мірі, міг би присвоїти собі торговельний капітал, якби продукт їхнього господарства (буряк) був проданий без перероблювання на цукор.
1 — Від написання цієї книжки [в 1919], справа кооперативної теорії значно покращилась. Вже самі праці автора, які він тут зі скромності обходить мовчки, визнані світовою кооп. літературою за фундаментальні, просунули справу сильно вперед; до них треба долучити ґрунтовні праці Жіда, Веббів, Г. Мюллера, Тотоміанца, Ворбрасса, Ґринфельда та інших.
2 — Новіша термінологія та теорія економічних наук поширили розуміння підприємства. Сьогодні говоримо вже й про підприємства держави, самоврядування й т.п. Головною ж ознакою підприємства вважається його рахункова окремішність і незалежність (рахунок капіталу, який не повинен зменшуватися, а може й давати приріст). Підприємство в прийнятому нині розумінні не мусить мати приватного власника. Цим власником може бути й установа публічного права. Але в своїй економічній діяльності таке підприємство все таки не сміє користуватися ніяким примусом, ані привілеями монополії, бо тоді воно втратить "комерційний" характер. Та втім, це не змінює нічого в ході мислення автора.
3 — Це глибоко переосмислене визначення кооперативу випередило подібне розуміння кооперації в більш вдумливих європейських теоретиків. Та все ж таки воно має ще одну недостачу: воно звертає увагу тільки на економічні завдання кооперативу, поминаючи мовчки факт, що справжні кооперативи, починаючи від Рочделя, були не тільки підприємствами, але й робили вартісну культурну та соціальну роботу (бібліотеки, читальні, дитячі садки, народні доми й т.д.). Тому, на наш погляд, подаючи визначення кооперативів, краще назвати їх ширшим поняттям об'єднань, які ведуть всілякі господарські підприємства та, крім того, ще й культурну діяльність.
I — Гайнріх Кауфман (1864—1928) — німецький педагог та ідеолог кооперативного руху. У праці Туган-Барановський посилається на його текст "Der Zentralverband deutscher Konsumvereine im Jahre 1907—1908".
II — Франц Штавдінґер (1849—1921) — німецький філософ, науковець. Видатний діяч німецької кооперації, автор фундаментальної праці "Споживий кооператив" ("Die Konsumgenossenschaft") (1908)
III — Алєксандр Ніколаєв (1868—1921) — російський есер, просвітник, теоретик кооперації. Міський голова Ростова-на-Дону в 1917. Репресований більшовиками у 1921.
